с. Велика Вільшаниця

Географія села[ред. • ред. код]

Село Велика Вільшаниця розташоване на перехресті трьох географічних районів: Мале Полісся, Надбужанська котловина і Подільська височина. Розкинулося в долині річки Гологірки, за 56 км на схід від обласного центру (м. Львів), та 17 км на південний захід від районного центру (м. Золочів). Через територію села проходить автомагістраль Львів-Кіровоград-Знам’янка, а за 20 км від села розташована залізнодорожна станція “Красне”. Село простягається з півночі на південь до трьох кілометрів, займаючи південно-західну частину Буго-Стирської міжрічкової хвилястої рівнини та північно-східну частину гір Гологір. Територія села має різноманітні природні умови. Але більшу частину території займає слабохвиляста рівнина, що безпосередньо прилягає до Гологоро-Кременецького низькогірного краюПоділля. Мікрорельєф пониженої території в південно-західній частині характеризується невеликими западинами.

Через село протікає річка Гологірка, яка бере початок на Головному європейському вододілі, що належить до басейну Балтійського моря. Живлення снігово-дощове і підземне. Рівень води змінюється за сезонами року. Гологірка є правою притокою річки Полтви. Її довжина 24 км.

Ґрунтовий покрив території села теж різноманітний. Це пов’язано з кліматичними умовами і рельєфом території. В ґрунтовому покриві переважають сірі, світло-сірі, чорноземні і торфові ґрунти.

Основна рослинність лук: осот, подорожник, тимофіївка, тонконіг. Болота займають порівняно невеликі площі. Частина боліт осушена.

Землі села межують з двома заповідними ділянками степової рослинності. Це Лиса гора і гора Сипуха, які займають площу 84,3 га. Школа і місцева влада проводить природоохоронні заходи з метою збереження рідкісних рослин на цих територіях.

В межах села зустрічаються такі корисні копалини як пісок і торф.

Вигідне фізико-географічне і транспортне розташування села позитивно впливає на його соціально-економічний розвиток.^[1]

Історія[ред. • ред. код]

Історія села Велика Вільшаниця – це частинка історії Золочівщини та Галичини в цілому.

Перша письмова згадка про село належить до кінця XIV ст. А місцевість, на якій воно розташовувалось була дуже заболочена. На ній росло, лише, багато вільхи, так званий, “вільховий гай”. Від цього, мабуть, і пішла назва поселення.

Існують дві версії заснування села. Одна розповідає, що, у місто Гологори їхали чумаки, везли сіль і біля Вільшанового гаю, у долині, вони зупинились на відпочинок. Місцевість їм сподобалась і вони заснували перше поселення. За цією версією село зародилось з північної сторони.

Другий переказ розповідає про те, що їхав мадяр, зупинився на Гряді (поле яке оточує село). На цьому місці побудував тимчасове житло і назвав його “Вільшаниця-Буда”. З часом зупинялись інші люди, осідали і поступово виникло поселення. Під час монголо-татарської навали цю територію було спалено. Жителі, які залишились живими втекли у Вільшановий гай. За цією версією село зародилось із східної сторони.

Найдавнішою промисловою спорудою, яка збереглася до наших днів є млин. Згадка про нього зустрічається ще в XV ст. Млин на цей час був водяним.

У селі побудували дерев’яний храм, який під час пожежі згорів.

Власниками села були шляхтичі Сєнявскі (зокрема, село було віном Йоанни - другої дружини Стефана Александра Потоцького^[2]). Землі села Велика Вільшаниця належали володінням графів Ожировських. На пожертву графині Ожировської (останньої правительки роду) року 1882 збудовано новий кам’яний храм.

Середня школа[ред. • ред. код]

Особливої уваги заслуговує історія школи села. Її літочислення починається з далекого 1886 року і тісно пов’язане з релігійним життям громади. Графиня Ожировська, котра побудувала храм, допомогла громаді переобладнати господарські приміщення храму, які належали поміщику Озгі, у шкільні класи. Першим директором школи був Йосип Тарнавський. З історії Золочівщини відомо, що то була єдина семикласна школа у Красненському повіті. Сюди приходили діти, молодь з усієї округи від Словіти аж до Вільшанки. Вчилися діти і по сільських хатах: Фігурняка Кароля, Ховзуна Якима, Гураля Василя. В селі було створено шкільний комітет, який прикладав багато зусиль для розбудови школи.

Року 1922 група українців-емігрантів, що проживають в Америці, через жителя села Василя Волошина, передала подарунок для школи, вилитий з бронзи дзвін. Впродовж багатьох десятиліть він кликав дітей на уроки. На пожертви громади та вихідців із села, збудовано двоповерхове приміщення школи, якому вже більше як 70 років.

В роки Другої Світової війни школу було переобладнано в лікарню. Сюди привозили і лікували поранених з навколишніх округ. Пам’яттю про загиблих є братська могила, в якій захоронено понад 300 чоловік. Поряд із захороненими, на меморіальній дошці викарбувано прізвища односельчан, що загинули на фронтах війни. Щороку з ініціативи місцевої влади, школи на могилі вшановують пам’ять загиблим і шану ветеранам війни.

Року 2006 школа відсвяткувала своє 120 річчя. З 2004 р. школу очолює молодий директор Нагірна Наталя Іванівна.

Багато селян під час Другої Світової війни стали на захист незалежності України. У 1941-50 рр. значна кількість односельчан загинула від рук НКВДС. Пам’яткою цим героям є насипана могила. Щороку на Покрову, 14 жовтня, на могилі відправляється панахида, виступи учнів, які присвячені вшануванню пам’яті героям.^[3]

Адміністративний устрій і інфраструктура[ред. • ред. код]

Село Велика Вільшаниця – центр сільської Ради, до якої входять села: Трудовач, Стінка, Гологірки. Села які входять до сільської Ради є невеликі. Село Трудовач і Гологірки газифіковано. В селі Трудовач працює початкова школа. Прокладено асфальтовану дорогу до села Стінка.

Околиці села Велика Вільшаниця в основному зайняті сільськогосподарськими угіддями. Більшість населення села зайнято сільськогосподарською працею. Після розформування колгоспу землі перейшли у приватне користування.

На території села працює хлібопекарня. Відкрито птахофабрику по вирощуванні індиків і проходить будівництво міні-заводу по виробництву кормів для тваринництва. Це звичайно сприятиме забезпеченню населення робочими місцями.

Під керівництвом місцевого підприємця в селі функціонує ферма по відгодівлі страусів.

В селі працює Народний дім „Просвіта”, в якому проводить дозвілля молодь села, виступають учасники художньої самодіяльності. До послуг населення – відділення зв’язку, працює медпункт, три продовольчих магазини і один промисловий. Для культурного відпочинку селян відкрито два кафе-бари. Після тривалої реконструкції в селі знову запрацював млин.

В сиву давнину село було поділено на кілька частин, назви яких збереглися до нинішнього дня: Воля, Середина, Кут, Рониво, Доли, Заріччя, Патлаївка, Ходак, Затилля, Гарбалівка, Хмелівка. Деякі назви досліджено: Гарбалівка, Хмелівка – від прізвищ родин, Заріччя – за рікою, Затилля – в кінці села, Доли – в низинній місцевості, Ходак - територія має вигляд чобота-ходака, Воля – початок села, Кут - кінець села. Інші назви досліджуються.

Із західної сторони села знаходиться цвинтар, який в народі називається “Холеричним”. Він має трагічну історію. Цвинтар започаткований у час страшної епідемії холери.

Року 1848 на честь скасування кріпосного права було встановлено хрест Свободи. На місці колишньої корчми, за кошти жителів села, було встановлено Хрест Тверезості.

Велика Вільшаниця прямує у майбутнє. Чесна праця, спільні зусилля односельчан продовжують сторінки історії села.^[4]

Видатні люди[ред. • ред. код]

Село славиться хорошими, працелюбними людьми. Серед вихідців села: лікарі і вчителі, будівельники і юристи, викладачі вузів, професори, поети і самодіяльні композитори.

Курманович Віктор — генерал УГА.
Жуковецька Володимира (Псевдонім - Вільшанецька) — поетеса.
Шнайдер Антін — галицький археолог-аматор і краєзнавець.
Левко Воловець - український поет.^[5]

Примітки[ред. • ред. код]